У справжній зустрічі ми завжди збагачуємо одні одних. Збагачуємо свої досвідом, знаннями та розумінням. Так, це все суб’єктивно, це моя думка, моє бачення, однак воно може збагатити інших.
У зустрічі це дуже важливо, я не висловлюю лише загальні думки і погляди, як мало би бути. Я говорю про свій досвід, своє бачення. Ним важливо ділитися з іншими відкрито і щиро. Тому що ділячись із кимось, я не нав’язую свій погляд. Я ділюся тим, що вважаю для себе цінним і важливим. Тим, що є для мене певною цінністю та правдою.
Ділячись, даю іншим також право ділитись тим, що вони вважатимуть за потрібне і важливе. Якщо не розумію когось, то хочеться відразу його осудити. Однак, це добра нагода попросити особу розповісти нам, чому вона так думає або робить. Це запрошення поділитися для мене є можливістю пізнати цю особу.
Потрібно вчитися могти зустрічатися з іншими. Вміти назвати свої почуття, «ловлячи» себе на тому, що я часто оцінюю, а не слухаю, придивлятися до своїх потреб, потреб іншої людини, знати свій темперамент. Як часто ми невислухані і незрозумілі?
Зустрічі — це Божий дар, бо ж Господь стоїть за кожною людиною. У традиційних зустрічах і розмовах люди хочуть за будь-яку цінну відстояти свою думку і позицію, бо цілковито переконані в своїй правді. Тому в такій ситуації не може відбутися зустріч, бо я не можу показати реального себе, бо тут вживають лише аргументи в часі дискусії.
У зустрічі ми радше більше ділимося, приймаємо і слухаємо одні одних, ніж дискутуємо і наполягаємо на своїх поглядах і аргументах. Бажання ділитись з іншими створює таку ситуацію, що я не хочу комусь подобатись чи щось комусь доводити, а залишаюся собою. У часі зустрічі ми не шукаємо компромісів, але, спільно ділячись і слухаючи одні одних, розпізнаємо найкраще рішення, що є спільним пошуком Божої волі.